Михайло Миколайович Іваничук – український вчений-геоморфолог, дядько Романа Іваничука. Народився в 1894 році у селі Пилипи (Івано-Франківська область). Закінчив Коломийську гімназію, навчався на філософському факультеті Львівського університету. Навчання перервала перша світова війна, і Михайло записався добровольцем в Українські Січові Стрільці (УСС). Воював у званні підхорунжого на території Східної України, брав участь у битві за Львів (Листопадовий чин) у 1918 році. У 1920 році полк, в якому він служив, увійшов до складу ЧУГА (Червона Українська Галицька Армія). Був схоплений у полон поляками, а незабаром емігрував до Чехословаччини. Там, у Карловому університеті, закінчив розпочату у Львові освіту, блискуче захистив дисертацію. Працював в Українському Високому педагогічному Інституті імені Драгоманова в Празі. Під керівництвом професора Степана Львовича Рудницького проводив геоморфологічні дослідження в Закарпатті. Потім Степан Рудницький опинився у Радянській Україні, куди запросив свого учня на роботу в Український науково-дослідний інститут географії і картографії в Харкові. М. Іваничук бере активну участь в інститутських експедиціях, а в 1931 році професор Всесоюзного арктичного інституту в Ленінграді Рудольф Лазаревич Самойлович запрошує його до складу експедиції на  Землю Франца-Йосифа, як головного геолога і геоморфолога. У 1932-1933 Михайло Іваничук очолив експедицію на Землю Франца-Йосифа і провів там чотирнадцять місяців. Після повернення написав і видав українською і російською мовами працю “14 місяців на Землі Франца-Йосифа” (англійська назва “14 Months On Franz Joseph Land”, видавництво National Library of Canada, переклад Ярослави Атаманенко). Готувався до експедиції на Північний полюс і до Антарктиди, але в 1937 році був заарештований і розстріляний за рішенням “трійки”. Реабілітований у 1956 році.