Кархут Василь Володимирович
Жива аптека” – багаторічна і остання праця автора, добре знаного в Україні, як уважного, серйозного спеціаліста, чи не найвидатнішого фітотерапевта за останні десятиріччя. Це ж у часи адміністративних шибениць, коли у прокрустовому ложі моноідеології тримали будь-яку ідею або знищували її носіїв фізично, праці автора зберегли спадкоємність поколінь, нагадували, що є на світі тисячолітня наука українського народу, яку не годиться перекреслювати і яка послуговує вічним арсеналом цілющого зела профілактиці і лікуванню недуг
Є.С.Товстуха
Народився в сім’ї священика, племінник актора й режисера Леся Курбаса. Після закінчення початкової школи в рідному селі в 1913 році навчається у Українській приватній гімназії ім. Тараса Шевченка в Городенці. Директором цієї гімназії на той час був відомий письменник Антін Крушельницький. За словами Василя, саме він прищепив йому любов до рідного слова, до літератури. В роки Першої світової війни В.Кархут був свідком того, як солдати-українці російської армії в селі Ясенів Пільний у листопаді 1917 року вивісили на церкві синьо-жовтий прапор, а 3 листопада 1918 року старшокласники гімназії в Городенці на чолі із сотником Іваном Чайкою без пострілу відібрали українську владу в поляків. За спогадами В.Кархута, ці події залишили незабутній слід у його серці на все життя. Після смерті батька в 1919 році Василя Кархута переводять до Коломийської гімназії з українською мовою навчання, а через два роки – у Львівську українську академічну гімназію, яку він з відзнакою закінчує в 1924 році. Того ж року, на Різдво, раптово помирає мати.Восени 1924 року Василь Кархут вступає на медичний відділ Українського таємного університету у Львові. Коли поляки 1925 року закрили цей університет, В.Кархут студіює медицину в університеті Яна ІІ Казимира у Львові і 3 червня 1932 року закінчує його. У 1934 року у Львові В.Кархут одружується із студенткою Львівської гімназії Теодозією Кижик, відкриває лікарський кабінет і розпочинає приватну практику в містечку Кременець на Тернопіллі.На початку Другої світової війни лікар В.Кархут працював на західному кордоні референтом народного здоров’я Українського центрального комітету, захищаючи інтереси біженців із СРСР. Наприкінці вересня 1941 року гестапо за підозрою в приналежності до ОУН, заарештувало В.Кархута – він перебуває у Львівській в’язниці.Після звільнення з ув’язнення Василь Кархут поселяється у відомого львівського лікаря Панчишина. Працює завідувачем відділу внутрішніх недуг Української лічниці Андрія Шептицького. Улітку 1944 року, після вступу Червоної армії до Львова, Кархут, щоб уникнути арешту, вів напівпідпільний тип життя. Вдень лікував у шпиталі підпільників, а під вечір ішов до села і приймав хворих селян. На початку серпня Василь Кархут на пропозицію священика І. Котіва став особистим лікарем митрополита А. Шептицького, якому потрібен був постійний медичний догляд. Після смерті Андрія Шептицького Кархут знову виконує роботу, заради якої залишився в Україні, – лікує підпільників. 11 квітня 1945 року під час обшуку собору святого Юра і арешту митрополита Йосифа Сліпого енкаведисти вилучають архіви Кархута, які пізніше використають як свідчення проти нього на суді. Сам він іде в Словітські ліси на Львівщині до діючої повстанської армії. Восени Кархут приїздить до міста Заліщики на Тернопіллі. Сюди приїздить і його дружина – чекісти арештовують їх обох. Дружину В. Кархута згодом відпускають, а самого Василя Володимировича 5 серпня 1946 року військово-польовий суд у Києві засудив на 15 років каторжних робіт та 5 років обмеження у правах з конфіскацією майна. У 1991 році – через 11 років після смерті лікаря – цей вирок було визнано незаконним, а засудженого посмертно реабілітовано. Після звільнення з ув’язнення у 1955 році В.Кархут працює лікарем в амбулаторії у селищі Нексикані. Після доносу його знову було засуджено на 8 років каторжних робіт. Але часто, працюючи лікарем або фельдшером і маючи трохи вільного часу, Кархут вивчає лікарські рослини і продовжує свою роботу над підготовкою серйозної книги з фітотерапії, яку йому вдалося видати лише після повернення до України. Водночас він пише і художні твори. Здоров’я В.Кархута погіршувалося – Кархут страждав від астми. Навесні 1964 року Василя Кархута звільняють з-під варти і лише через рік він повертається до родини в Коломию. Його, як і ряд інших колишніх політв’язнів, переслідують проблеми з пропискою, влаштуванням на роботу. За допомогою колег і друзів, зокрема Івана Романюка, головного лікаря ЦРЛ із Снятина Михайла Остафійчука, а також дружини письменника Марка Черемшини, тодішнього директора музею письменника, лікаря В.Кархута вдалося прописати і влаштувати на вакантне місце лікаря-фтизіатра в тубдиспансері селища Заболотів Снятинського району, де він пропрацював майже три роки. Далі він працює на посаді терапевта дільничної лікарні села Кулачківці, а згодом – в амбулаторії с. Горішне Залуччя на посаді лікаря-терапевта. Там він закінчує підготовку до видання книги “Ліки навколо нас”, яка виходить у світ у видавництві “Здоров’я” в Києві. Але КДБ не заспокоюється і знову тероризує Василя Кархута. Коли дрібні нападки на лікаря не дають бажаного результату, на квартиру, де мешкав Кархут, присилають двох пацієнтів сумнівної репутації. Лікар, нічого не підозрюючи, сумлінно оглядає і пацієнта, і пацієнтку, виписує їм рецепти. Вони виходять, залишаючи йому разом із подякою по 10 радянських карбованців. Далі це фіксує міліціонер, який тут чомусь “ненароком” з’явився, показує присутнім мітки на грошах, складає протокол. Наступного дня відбулися збори колективу Снятинської центральної районної лікарні, на яких рекомендували головному лікареві ЦРЛ звільнити лікаря В.Кархута з роботи (на зборах колективу голосувати не пропонували, побоюючись, напевно, що не буде більшості “за”). Того ж дня В.Кархута було звільнено з роботи “за власним бажанням”.За цих обставин В.Кархут повертається до Коломиї, знову шукає роботу, хворіє. Водночас не припиняє творчої праці – виходять у світ друге і третє (виправлені й доповнені) видання книги “Ліки навколо нас”. А вже 1980 року автор практично закінчив свою фундаментальну працю “Аптека живої природи”.